Аніс звичайний

Аніс звичайний — однорічна пряна рослина родини окружкових. Стебло сягає 70 см, корінь заглиблюється на 50–60 см. Нижні листки округло-серцеподібні, середні клиноподібні, верхні — трироздільні. Влітку утворює складні зонтики з білих або рожевуватих квіток.

Плоди й поширення

Плоди грушоподібні, завдовжки 3–5 мм, із солодкуватим смаком і характерним пряним ароматом. Походження пов’язують із Середземномор’ям або Близьким Сходом; культуру вирощують, зокрема, у Південній Європі та Єгипті.

Заготівля та склад

Рослини зрізали в липні–серпні, коли плоди перших зонтиків уже побуріли, а решти ще зелені. Сушили невеликими снопиками під навісом, обмолочували й очищали. Готову сировину зберігали в сухому темному місці до 36 місяців.

Сухі плоди містять 1,2–3,5 %, іноді до 6 % ефірної олії, 16–28 % жирної олії та до 19 % білкових речовин. Основні ароматичні компоненти — анетол, частка якого в олії становить 80–90 %, і метилхавікол. Ефірну олію одержують перегонкою з водяною парою.

Ароматична пряність

Плоди анісу цінують за виразний солодкуватий аромат. Їх використовують як пряність; ефірна олія та плоди також є сировиною для готових рослинних засобів. У народній практиці аніс пов’язують із травленням і відхаркувальними зборами.

Особливості використання

Можлива індивідуальна непереносимість анісу. Концентрована ефірна олія не рівнозначна невеликій кількості прянощів у їжі; її застосовують лише за призначенням конкретного продукту.

Фото рослини