Мелія азедарах: дерево з бузковими квітками й отруйними плодами

Мелія азедарах (Melia azedarach) — листопадне дерево родини мелієвих, відоме як «перський бузок» або «намистове дерево». Його вирощують у теплому кліматі заради розлогої крони й запашного цвітіння. Попри декоративність, плоди дерева неїстівні.

Листя та цвітіння

Великі складні листки поділені на численні загострені листочки із зубчастими краями. Вони створюють легку ажурну тінь. Навесні або на початку літа з’являються розгалужені суцвіття з блідо-бузковими квітками й темнішою серединкою.

Після цвітіння утворюються округлі жовтуваті кістянки. Вони можуть довго залишатися на гілках після опадання листя. Тверді кісточки традиційно використовували для намиста та чоток, звідки й походить одна з поширених назв.

Чим мелія відрізняється від німу

Мелія азедарах і нім, або азадірахта індійська (Azadirachta indica), належать до однієї родини, але є різними рослинами. Назви, склад та властивості їхніх продуктів не можна вважати взаємозамінними. Купуючи рослину або засіб із її компонентами, перевіряють саме латинську назву.

Вирощування та поширення

Дереву потрібні простір і відповідний теплий клімат. У регіонах зі суворою зимою його не варто сприймати як надійно зимостійку садову культуру. За сприятливих умов мелія активно розмножується насінням і кореневою порослю, тому поза природним ареалом її поширення контролюють.

Токсичність плодів і кори

Каліфорнійський університет попереджає, що плоди й кора отруйні при ковтанні. Опалі кістянки прибирають із місць, доступних дітям і домашнім тваринам. Використання плодів птахами не доводить їхньої безпечності для людини.

Мелію не застосовують удома як протипаразитарний або жарознижувальний засіб. Інсектицидні властивості окремих компонентів також не означають, що довільний домашній відвар безпечний для людей, тварин чи садових культур.

Фото рослини