Селера пахуча

Селера пахуча, або звичайна (Apium graveolens), — дворічна рослина родини окружкових і поширена городня культура. У їжу використовують різні частини відповідних культурних форм.

Ботанічний опис

Рослина сягає 30–120 см. У коренеплідній формі корінь потовщений, жовтувато-білий або буруватий, із численними тонкими корінцями. Стебло гладке й розгалужене. Блискучі темно-зелені нижні листки черешкові та перисторозсічені, верхні майже сидячі, трійчасті. Дрібні білі квітки утворюють складні зонтики, плоди овальні. Цвіте в липні–серпні.

Походження та вирощування

Предкові дикорослі форми пов’язані із засоленими вологими ґрунтами Європи, Середземномор’я та прилеглих регіонів. Селеру широко вирощують як городню культуру. Для різних традиційних потреб заготовляли листя, корені та зрілі плоди.

Що містить селера

У листках містяться флавоноїдний глікозид апіїн, ефірна олія, вітамін C та каротиноїди. У коренях містяться холін, маніт, органічні кислоти, мінеральні компоненти й ефірну олію. Плоди також містять ароматичні та флавоноїдні сполуки. Склад різних частин рослини відрізняється, тому харчову зелень не можна прирівнювати до концентрованого екстракту насіння.

Селера на кухні

Селеру цінують за виразний аромат. Залежно від культурної форми використовують коренеплоди, м’ясисті черешки або зелень: додають до салатів, супів, гарячих страв і заготовок.

Листя, коренеплоди, насіння та ефірна олія мають різний склад і концентрацію речовин. Звичайна порція овочу не рівнозначна лікувальному екстракту. Сік і зелень використовують як харчові продукти, а не як заміну призначених ліків.

Фото рослини